?

Log in

No account? Create an account

Вічно перший пост





Вся інфа, яка буде публікуватися, автоматично підпадає під певні етичні засади. Отже,

Читати 10 засадCollapse )

«Роби те, що можеш, з тим, що в тебе є там, де ти знаходишся»
Т. Рузвельт

Наша країна потребує змін. Мабуть, не було кращого часу для цього, аніж тепер. Хочеться все зробити кращим, починаючи від масштабних змін у політиці та закінчуючи якістю сервісу у наших магазинах. І одну річ я зрозумів для себе дуже добре – за ці зміни відповідальний кожен з нас. Без виключення. Зовісм недавно зі мною сталася пригода, яка підтверджує цю думку…

Читати про пригодуCollapse )

Оригінал - "Разумный Замысел"

Всем известно, что смерть не является чем-то новым на этой планете, и все мы достаточно взрослые и умные люди, чтобы понимать это. В ответ на разрушительное цунами, обрушившееся на страны, находящиеся на побережье Индийского океана, средства массовой информации вновь подняли волну вопросов о постижении смерти и страданий при любящем Боге. Это была воистину ужасная «волна смерти». Ожидая, что общее количество смертей превысит 170 тыс. человек, в том числе и тысячи детей, люди снова пытаются всерьез задуматься над жестокой реальностью жизни и смерти, а также о существовании Бога, Которому все это небезразлично.

Когда на телеканале CNN в программе «Живой эфир с Ларри Кингом» известный телеведущий провел интервью, посвященное цунами, с бывшими президентами США – Джорджем Бушем старшим и Биллом Клинтоном. Он задал президентам вопросы об их «вере» и том, как нам понимать произошедшие в Азии события с точки зрения существования любящего Бога. В ответ президенты сделали заявления о том, что «жизнь не легка», а подобные трагедии лишь усиливают их «веру» (хотя, что именно они подразумевают под словом «вера», определено не было). Однако, к сожалению, миллионы зрителей так и не услышали вразумительного ответа на этот вопрос.

Отвечая на этот вопрос, люди, некогда занимавшие самый высокий пост в мире, не использовали Библию и ее первую книгу, рассказывающую о Сотворении. На самом деле они «потерялись без книги Бытия» и были не в состоянии объяснить существование смерти и страданий.

Карикатурист издания «Ответы в книге Бытия» Ден Лиета известен своим талантом создавать комиксы, иллюстрирующие сложные вопросы. Последняя картина Дена, которую он назвал «Tsinami», – на самом деле способна сказать тысячи слов, ведь с помощью графического изображения и игры слов (слово «sin» на английском языке означает «грех») она напоминает людям об основной причине цунами и открывает истину из книги Бытия о происхождении греха и последствиях смерти.

Совершенно не пытаясь приуменьшить всю невыразимую боль и скорбь, принесенные этой ужасной катастрофой, должен сказать, что по большому счету подобное происходит каждый день… Подобные трагедии, а также смерть и страдания являются последствием события, произошедшего в самый печальный день истории Вселенной, когда первый человек, Адам, взбунтовался против Создателя, тем самым принеся грех и смерть в некогда совершенный мир. Теперь смерть является «нормальной» составляющей этого «ненормального» мира.

Обратимся к статистике:


  1. Ежегодно только в одной Америке более 160 тыс. человек умирают вследствие «случайных травм» и автокатастроф (статистика за 2002 г.).

  2. Во время Холокоста нацисты убили около 6 млн евреев.

  3. В ходе гражданской войны в Америке, в 1860 г., погибло около 620 тыс. человек.

  4. В результате террористической атаки 11 сентября в Нью-Йорке, Вашингтоне и Пенсильвании погибло около 3 тыс. человек.

Когда какая-то трагедия привлекает внимание всего мира, в СМИ обычно возникает дискуссия о том, как это все можно понимать, веря в существование любящего Бога. Этот вопрос очень часто задают и христианским лидерам. В то же время многие люди заявляют о том, что не может быть никакого любящего Бога, раз происходят такие ужасные катастрофы.

Однако подумайте об этом с точки зрения более обширной Библейской картины:


  1. Откровенно говоря, все люди, умершие в результате цунами, все равно рано или поздно должны были умереть, так как все они являются потомками Адама. Все согрешили и приговорены к смерти.«Все согрешили и лишены славы Божьей» (Римлянам 3:23) и «человекам положено однажды умереть, а потом суд» (Евреям 9:27).

  2. Все современные люди приговорены к смерти и умрут (до тех пор, пока не придет Иисус Христос, чтобы свершить Свой последний суд).

Причина смерти (как показано в иллюстрации Дена) заключается в том, что все люди совершили ужасное предательство по отношению к Создателю, ведь мы все согрешили в Адаме. В Библии, вПослании к Римлянам 5, четко сказано: то, что совершил Адам, совершили и все мы, ведь мы являемся его потомками и унаследовали его природу. И все мы противимся Божьему закону так, как это сделал Адам.

Восстав против Бога (совершив грех), мы утратили свое право на жизнь. Однако наш любящий Создатель, Бог бесконечного знания, мудрости и силы, зная, что это произойдет, приготовил для человечества план спасения еще до грехопадения Адама.

Бог сделал так, чтобы плата за грех была оплачена (совершенный Бог, Сын Божий, Господь Иисус Христос стал человеком, перенес смерть, понес наказание за наш грех (умерев на кресте) и победил смерть (Своим Воскресением), чтобы мы имели безвозмездный дар спасения). «Ибо благодатью вы спасены через веру, и сие не от вас, Божий дар: не от дел, чтобы никто не хвалился» (Ефесянам 2:8–9).

Суть такова: мы заслуживаем смерти. Фактически, мы заслуживаем даже намного худшего. Мы заслуживаем вечного отделения и страданий в аду. Однако наш Бог настолько сильно возлюбил нас, что, заранее зная о нашем грехопадении, запланировал такой момент в истории, когда наш грех был оплачен, а у нас появился путь к примирению с Богом и вечной жизни с Ним.

В Библии четко объясняется, почему мы умираем. Каждая смерть должна быть напоминанием о том, что мы – грешники, нуждающиеся в получении безвозмездного дара спасения, за который заплатил наш Создатель, Иисус Христос.

В Библии также объясняется, почему случаются подобные катастрофы. В Послании к Римлянам 8:19–23 сказано, что все творение стенает из-за греха. В послании к Колоссянам 1:15–17 указано, что Иисус Христос держит все творение вместе силой Своего Слова. Сегодня мы существуем только благодаря утверждающей силе Бога. Изначально, до грехопадения и проклятия, Бог содержал все в совершенном состоянии. В мире не было места катастрофам, смерти или страданиям (то есть до грехопадения Адама не могло быть миллионов лет смерти, как ошибочно считают многие, опираясь в своих убеждениях на толкование окаменелостей). Однако из-за греха и проклятия (Бытие 3:14–19) Бог, очевидно, забрал какую-то часть этой поддерживающей силы, поэтому ничто в этой Вселенной больше не содержится в совершенном состоянии. Все творение стенает под этим проклятием.

Фактически, мы живем в мире, наглядно демонстрирующем, что такое жизнь без Бога. Согрешив в Адаме, мы, по сути, заявили, что хотим жизни без Бога. Если бы Бог дал нам то, о чем мы на самом деле «просили», нас бы вообще не было. Но Святой Бог должен осудить нас за грех. Он осудил нас, и в мир вошла смерть (в Библии она описывается как «враг»), и теперь Бог не поддерживает жизнь в идеальном состоянии.

Такие трагедии, как цунами, должны напоминать нам о том, что мы сами являемся причиной подобных катастроф, потому что мы – грешники. В то же время мы должны помнить, что Бог – любящий Бог, и Он дал нам дар спасения, ибо не желает «чтобы кто погиб, но чтобы все пришли к покаянию» (2 Петра 3:9).

Кроме того, существование любящего Бога, перед Которым мы отвечаем, накладывает на нас обязательство быть послушными Его Слову, согласно которому мы должны иметь сострадание к людям и по возможности помогать им нести их бремя (Псалом 71:13; Притчи 14:21, 28:27; Матфея 25:34–38; Галатам 6:2; Иакова 2:15–17). Ведь, в конце концов, все люди (из-за своего греха в Адаме) ответственны за эту трагедию, поэтому мы все должны принять участие в преодолении ее последствий.

Более трудна для понимания обычного человека смерть, казалось бы, невинных детей, а также ужасное горе людей, потерявших ребенка (или супруга).

Во-первых, никто на самом деле не является по-настоящему «невинным», ведь «все согрешили и лишены славы Божией» (Римлянам 3:23), все мы с момента зачатия обречены на смерть.

Во-вторых, теряя близкого человека (это на самом деле большое горе, и мы все скорбим об этом), наш гнев должен быть направлен на грех, а не на Бога-Творца, вначале сотворившего идеальный мир, в котором не было смерти. (Он создал все, и все изначально было «хорошо весьма») (Бытие 1:31).

В-третьих, вопреки утверждениям «гуманистов» о «неправильности» и «несправедливости» гибели маленьких детей в подобных катастрофах, только христианин, верящий в бесконечного Бога (и принимающий Его абсолютную власть) может определить, что «правильно» и «неправильно», «хорошо» и «плохо», «справедливо» и «несправедливо». Тот, кто не воспринимает эту абсолютную власть, не имеет нравственного основания утверждать, что справедливо/несправедливо, хорошо/плохо, правильно/неправильно. Иисус сказал одному вопрошающему: «Никто не благ, как только один Бог» (Матфея 19:17).

В-четвертых, кое-кто говорит, что если Бог всемогущ, Он не должен допускать подобных катастроф. Несмотря на то, что Бог действительно мог это сделать (и, без сомнения, поступал так много раз, а мы даже не осознавали, что Он нас защищал), мы должны помнить о том, что больше не живем в совершенном мире. До второго пришествия Христа люди по-прежнему будут умирать и будут происходить катастрофы. И по мере дальнейшего ухудшения нашего мира, возможно, в будущем нас ждут еще более страшные катастрофы. И у нашего бесконечно сильного Создателя, должно быть, есть веские причины, чтобы позволять происходить всему именно так, как это происходит сейчас. Мы не всегда способны увидеть и понять эти причины. Однако Бог говорит: «Пути Мои выше путей ваших, и мысли Мои выше мыслей ваших» (Исаия 55:9).

В-пятых, многие задаются вопросом о маленьких детях (или взрослых), даже не слышавших Евангелия и не имевших возможности принять безвозмездный дар спасения. Прежде всего, в Библии четко сказано, что знание о Боге написано в наших сердцах и открыто во всем творении вокруг нас, поэтому никому нет извенения, если они не ищут Бога (Римлянам 1:18–20). В Библии также сказано, что ищущие Бога найдут Его, но только если будут искать всем своим сердцем (Иеремия 29:13). Бог знает сердце каждого человека, все, что он сделал, и истину, которую он нес в своем сознании.

Относительно маленьких детей (в том числе младенцев и детей, находящихся в утробе матери) у нас нет четкого ответа. Мы все – ограниченные создания. Однако, как сказал Авраам: «Судия всей земли поступит ли неправосудно?» (Бытие 18:25). Несмотря на ужасную скорбь, христиан может успокоить осознание того, что наш бесконечный, любящий Создатель, Бог, заплативший за наше спасение, все исправит. Он не допустит несправедливости.

Еще один актуальный вопрос: почему для неверующих вообще смерть должна быть таким важным вопросом? С точки зрения атеизма, когда человек умирает, наступает конец его существования. Он даже не вспомнит о своем существовании, ничего не будет знать о своей жизни, удовольствиях и страданиях этого мира. Более того, если, в конце концов, Вселенная разрушится, и вся жизнь исчезнет (как предполагают эволюционисты), никто вообще не вспомнит ни о чьем существовании, независимо от того, каким бы важным не был вклад того или иного человека в жизнь общества. И такие люди выступают за ежедневную смерть 3 500 человеческих существ в результате абортов только в одной Америке. Почему для них не имеет никакого значения эта человеческая жизнь, но при этом они скорбят о человеческих смертях в результате цунами? Какая непоследовательная позиция и безнадежная ситуация!

Первая книга Библии, книга Бытия, очень важна для начального понимания вопросов о смерти и страданиях, ведь именно в ней описано происхождение самой смерти. Поэтому человек «потерян без книги Бытия» и не способен объяснить вопросы жизни и смерти. А те, кто не верит в Библию как Слово Божье, тем самым отрицая, что они грешники, нуждающиеся в спасении, тем более «потеряны без книги Бытия», ведь они отвергли безвозмездный дар спасения и будут навеки отделены от Бога в аду. Помните: любящий Бог не несет ответственности за попадание людей в ад. Все согрешили, и в этом смысле мы сами себя обрекли на ад. Однако наш любящий Бог вошел в историю человечества, чтобы предложить нам безвозмездный дар спасения и спасти нас от ада.

Хотя у христиан и нет ответов на все возможные вопросы (от нас этого и нельзя ожидать, ведь все мы – ограниченные создания), только христианство объясняет происхождение смерти и дает истинное понимание значения жизни. Только христианство дает надежду на вечную жизнь с нашим Создателем.Библия – ЕДИНСТВЕННАЯ истинная историческая книга, предоставляющая нам истинное понимание всех аспектов реальности. Только Библия дает нам «более обширную картину» истории, которая позволяет нам понять, на первый взгляд, противоречивый мир жизни и смерти, и, несмотря на все страдания и муки нашего нынешнего существования, помогает поверить в нашего любящего Бога. Да, цунами, которое произошло 26 декабря, на самом деле было ужасной «волной смерти». Однако самая шокирующая «волна смерти» прошла около шести тысяч лет назад в Эдемском саду, нанеся самый разрушительный удар по всей Земле. Слава Богу, что придет день, когда Он положит конец «волне смерти», и сама смерть будет брошена в огненное озеро. И последняя мысль, над которой стоит задуматься. Многие люди будут и далее, по своему незнанию, размышлять о цунами и задаваться вопросом: «Почему?». Этот вопрос является нашей реакцией на подобные события и нашим ответом Создателю. Тот, кто по незнанию продолжает спрашивать: «Почему Бог допускает такое?», сотрясая своим хилым человеческим кулаком перед лицом своего всесильного праведного Создателя, продолжает двигаться к Вечному Суду.

Однако есть одно «почему?», которое стоит задать: Почему воистину святой и всесильный Бог простирает Свою спасительную благодать на такого недостойного человека, как я? Этот вопрос порождает соответствующую реакцию – смиренное и спасающее прославление великого и милосердного, любящего Бога – прославление, длящееся всю жизнь.

Safely Back Home.

Прокинулись ми рано, тому що хотіли ще зранечку забігти в супермаркет (Target) докупити деякі речі. Том мав зняти своє авто з реєстрації. Підкинувши нас до торгового центру, Том поїхав у відповідну службу, щоб владнати всі необхідні питання. Ми з д. Сашою ще раз обійшли Target і докупили те, що було необхідне. Я, до речі, придбав на розпродажі шкарпетки 10 шт за 3$ - в нас такого не знайти. На касі нас чекав ще один сюрприз - на зворотній стороні чека було написано, що придбавши одну чашку кави в Старбакс, ще одну можна отримати безкоштовно (це можна було зробити тільки в тому ж приміщенні торгового центру Target). Поки ми пили каву, під'їхав Том з татом ті вже усі разом ми поїхали додому.

Потім ми збирали речі і тато Тома зробив нам останній сюрприз на дорогу, приготувавши смачні стейки. Допакувавши сумки, ми відправались в аеропорт Washington Dulles. Не без пригод ми здали багаж та попрощались з батьками Тома - за цей час вони стали близькими. Знову ж таки не без пригод ми пройшли security checks і вже незабаром сиділи в літаку. І знову не проста арифметика - вилетіли о 18.00, летали 7 з половиною годин, а прилетіли в Амстердам о 07.00. Спати в літаку було не легко і не зручно + мабуть далась в знаки зміна часових поясів. Ще важче було д. Саші - місця для його ніг майже не було і тому заснути було ще важче. За півтори години до посадки увімкнули світло і принесли гарячі серветки - типу вмитися. Трохи допомогло розплющити очі. Після серветок принесли сніданок - йогурт, мафін та апельсиновий сік.

В Амстердамі в нас багато часу не було - десь півтори години. Але в цей час вже розуміли, що так недалеко додому і хотілось якомога швидше долетіти в Україну. Однак сівши в літак, довелося чекати - спочатку пілот сказав, шо зламалась pushback car, яка мала штовхати наш літак назад. Виявляється літак зазвичай відштовхується назад від місця посадки пасажирів невеликою машинкою, яка називається pushback car. Цікаво, що така невелика машинка штовхає такий величезний апарат як літак. Потім ще був туман і була невелика черга... Із запізненням в 50 хв, ми таки вилетіли. 2 години (він швидше летів, ніж зазвичай) і ми в столиці України! З літака нас забрав автобус, в якому лунала пісня Поплавського. "Welcome back home", - пролунало в мене в думках)

Ще 4 з половиною години і я вже нарешті був вдома з коханою. Поїздка в Америку була дуже крутою - дякую Тому за його щедрість . Але як же добре бути вдома поряд з рідною половинкою)
Зранку після сніданку батьки Серен повезли нас на ексурсію. Місцевість на північ від міста Балтімор сильно відрізняється від передмістя Вашингтона. Дорогою ми насолоджувалися неймовірними краєвидами - багато дерев, листя яких переливалось то зеленим, то золотим кольором. Том правда не міг сповна насолодитись поїздкою - його трохи нудило так як круті повороти та горби його вестибулярному апарату не дуже сподобались.

Moday Oct 22 063У цій поїздці ми трохи ближче познайомились з культурою амішів - групою вірян, які відрізняються тим, що вони відмовляються від більшості сучасних зручностей для того, щоб відділити себе від світу. Вони живуть поселеннями, не користуються електроенергією (вони активно використовують газ), ніяким чином не мають відношення до політичного життя, вони наскільки я знаю не платять податки, багато вирозують культур на землі та будують будинки із деревини. В них нема автомобілів - вони їздять на каретах (хоча як виявляється їм дозволяється їздити у чужих авто). Багато хто називає їх християнами, хоча як на мене важко стверджувати однозначно, судячи з-зовні. ЇХні будинки можна побачити із далеку - біля будинку як правило велике огороджене поле та сушиться одян на мотузку на вулиці (так як сушилок в них нема). Вони дуже просто вдягаються, чоловіки і хлопці носять типу солом'яні капелюхи; жінки мають скормний одяг. Це все ми сьогодні бачили вживу. Мушу визнати - дуже цікаво. По дорозі ми заїхали в місце, де їздить старий паровоз на вугіллі, якому вже 106 років. Це така собі розвага для туристів. Д. Саша був вражений - йому подобаються такі речі. Обідали ми до речі в рестранчику, де готують аміші. Готують смачно - ми перевірили) До речі в нашій поїздці ми пересікли кордон Меріленду, і були в штаті Пенсільванія. Отже, вже відвідали 4 штати (Maryland, Virginia, N. Carolina, Pennsylvania) та Washington DC. Подякувавши батькам Серен, ми відправились на вечерю до сім'ї Стівена (злопця, що разів 7 приїжджав на Україну). Повечерявши, поїхали в церкву на футбол. Було багато людей, тому ми зробили три команди. Коли нам забили гол і ми розводили м'яч із центру поля я вирішив здивувати воротаря суперника і зразу пробив по воротам. По центру. Прям в голкіпера. В голову. В праве око. Таким чином вперше в житті скривдив (не можу підібрати кращого слова) американського поліцейського, та й взагалі поліцейського. Просто виявилось, що цей молодий чоловік, що стояв на воротах працює в поліції. Я, звичайно, вибачився декілька раз, ми потиснули один одному руки, так шо з Америки мене все таки мають випустити) Сам футбол був схожий на гру "бий-біжи", але то нічого страшного. Набігались, награлись, потомились.

Ось так пройшов передостанній день в Сполучених Штатах Америки. Завтра ввечері вилітаємо додому. Скучив за домівкою.

День 17. Неділя.

Сьогодні був дуже насичений день. Традиційно він почався із сніданку як зазвичай))) О 09.30 ми вже були в церкві Тома - в цей час починалась недільна школа для дорослих. Спочатку Том, потім д. Саша, а потім і я поділились тим, шо Бог зробив і продовжує робити в нашому житті. Це був гарний час, коли ми могли розповідати про наше служіння в Україні - Християнський Футбольний Клуб "Надія". Одразу після цієї недільної школи для дорослих почалось богослужіння - ми на початку служіння подякували церкві за підтримку нашого служіння, оскільки саме ця церква зробила багато для того, щоб ХФК "Надія" успішно існував. Своїми молитвами, фінансовою підтримкою та фізичною присутністю вони були і є надійною опорою для нас.

Sunday Oct 21 024Ми не сиділи на всьому служінні, тому що нас запросили взяти участь у недільній школі для дітей. Тому одразу після нашого слова подяки зі сцени, ми пішли в іншу кімнату, де діти навчались Божого Слова у відповідному дитячому форматі... Д. Саша розповів гарний і наочний урок для дітей, я трохи поділився власним свідченням, продемонструвавши на Томі як треба довіряти життя Богові) Том - молодець, гарно справився із своєю роллю, хоча то все був експромпт. Після того в нас був спільний обід із місіонерський комітетом Grace Brethren Church та сім'єю, яка планує приїхати в Україну настпуного року. Було цікаве спілкування, смачна їжа та можливість для всіх задати запитання, на які ми (в переважній більшості д. Саша) відповідав. На обіді була одна молода пара (вони одружені майже 3 роки), яка б також хотіла свого часу приїхати на Україну, щоб послужити; вона - з Бразилії; він - з Амрики. Нам подякували за те, шо ми ділились тим, що Бог робить на Україні і ми відправились далі.

Jarrettsville - так називається маленьке місточко на півночі від Балтімора. Батьки Серен запросили насвідвідати вечірнє зібрання і залишитись в них на ніч. Коли ми домовлялись про цю поїздку з батьками Серен та пастором, мене попросили проповідувати в церкві. Я не очікував, якщо чесно.... Добре, що було декілька днів на підготовку. Отже, ми приїхали в церкву; після прославлення та об'яв, які зробив пастор, нам передали слово. Я сказав два слова про себе і представив Тома і д. Сашу, які трішки детальніше розповіли про служіння в Україні та про наш християнський футбольний клуб. Потім настав час мені проповідувати. Я переживав трохи -  ніколи не прповідував англійською в американській баптистській церкві. Але занурившись в Слово я забув про хвилювання. Після служіння було багато спілкування (незважаючи, що людей було не так багато - чоловік 40). Sunday Oct 21 048Потім батьки Серен завезли нас в Creamery and Deli, яке славилось фірмовим морозивом. Ми з Томом замовили Cookie Dough середню порцію, але коли нам дали наше морозиво - ми були в шоці. В перекладі на українську порцію, та, яку ми отримали була супер велика (в рази два-три більша за морозиво-ріжок в Макдональдсі). Згодом, ми пропрямували додому до Серен батьків, які гостинно нагодували нас та показали дім. Мушу сказати дуже вражаюче... особливо кіманата Серен, яка схожа на бункер пригод. Я написав бункер, тому шо двері в її кімнату - це дві великі книжкові полиці)) Захоплююче. Було дуже примно побачити і поспілкуватись з батьками Серен і Браяном із його сім'єю (вони були на Україні).

Надобраніч!

День 16. Фізкульт-привіт.

Після сніданку ми (Том, його тато, д. Саша і я) поїхали в парк, що знаходиться неподалік нашого дому. Мені ще раз дозволили покерувати авто, що було дуже приємно. Вс здорові, машина ціла)) Трохи розім'явшись один на один (там було два корти), ми почали матч "Америка-Україна" (Том і його тато проти представників України - д. Саши і мене). Saturday Oct 20 011 важаючи на те, що по великому рахунку ми з д. Сашою грали в теніс вдруге у своєму житті, результатом ми не можемо бути незадоволені - 1:1. Першу партію ми програли - 4:6. Потім, щоправда, реабілітувались - 7:5 на нашу корисить. Іще я зрозумів, що коли постарію, я хочу бути як тато Тома - в свої 67 так грати в теніс як він)))

Після обіду ми грали в футбол. Але то було більше, аніж просто гра. Ми поїхали в церкву (там є спортзал), де зібрались люди, які колись приїжджали в Україну допомогати нам ("ХФК Надія") проводити табори... Було круто пограти з ними в футбол і згадати час, який вони колись проводили на Україні. Поспілкувавшись і запросивши їх ще приїхати в Україну, ми попрощались. 

Наступний пункт плану сьогоднішнього дня - футбольний матч DC United проти Columbus Crew. Один знайомий нашого знайомого, що працює в тренерському штабі Columbus Crew, дістав нам безкоштовні 4 квитки (нас троє + Шарлін, що була двічі на Україні) на цю гру. Гра проходила у столиці Америки - Вашингтоні. Ми вирішили дістатись до стадіону на метро, щоб уникнути пробок на дорогах. Таким чином побачили більше реального життя в Америці, але про це трохи пізніше. Матч виявився цікавим. Команда DC United перемогла з рахунком 3-2, поступаючись по ходу зустрічі 0-1 та 1-2. Подившись гру, я переконався, що рівень футболу в Європі все таки вище, аніж в Америці. Але шоу американці все таки вміють організувати краще.  овелось і побачити нетверезу молодь на стадіоні - просто нетверезу, не агресивну. Але всеодно виглядає не приємно, коли молоді люди вже "під градусом". Коли ми повертались додому (теж на метро), на одній із зупинок у вагон зайшов темношкірий дядько років 50-60, який теж вже був "такий як тра". 
Saturday Oct 20 101Він подивився на д. Сашу, почав з ним говорити поки не зрозумів, що д. Саша його не розуміє. Все як у нас - нетверезий дядько, якому треба з кимось поговорити... Потім Том і я допоміг, переклавши те, що казав темношкірий дядько та що відповів д. Саша. Але одне з перших питань, яке він (нетверзий чоловік) задав було "А ви вірите, що всі темношкірі люди погані?". Це питання м'яко кажучи вибило д. Сашу з колії, але швидко зорієнтувавшись ми потім пояснили, що там, де ми живемо є лише білі люди, і ми бачили набагато більше поганих білих людей. Болюче питання тут виявляється і напруга існує, незважаючи на те, що ззовні все добре... Отак ми вийшли в світ сьогодні - бачили нетверезих американських підлітків і дорослих, нескромно вдягнених дівчат... Набрались вражень одним словом... Хоча з тим, що бачимо на Україні, всеодно важко порівняти - ми на різних рівнях.  
Зранку нам випав шанс заїхати на військово-повітряну базу Енрюз. Справа в тому, що тато Тома - колишній воєнний. Відповідно він і його дружина мають спеціальний пропуск, що дозволяють провезти гостей на територію бази. Звичайно, подивись секретні об'єкти із середини нам не довелось (та ми й не намагались). Friday Oct 19 029 загалі, військово-повіртяна база Ендрюз - це не набір воєнної техніки, авіації чи серкетних видів зброї. Це величезна територія, де проживають солдати із своїми сім'ями, грають там в гольф та інші види спорту (та є спеціальні поля і відповідне приладдя), ходять в магазини і все таке...Звісно, там є і стратегічні об'єкти. Наприклад, ми проїжджали повз місце, де сідають літаки найвищих посадових осіб різний держав. Загалом, це зовсім не те, що я собі уявляв. Від того менш цікавою наша подорож не стала. На території військової бази ми зайшли в декілька магазинів. До речі, люди, що не мають спеціального посвідчення купляти в таких магазинах нічого не можуть (навіть якщо хочуть купити хліб). В одному з магазинів ми знайшли відділ військового одягу. Найцікавіше, що там же продавались і погони, зірки.... Теоретично могли залишити Америку в ранзі гереналів) Коли ми сиділи на вулиці, то д. Саша, здається, розробив план як можна перемогти американську армію - відключити кондиціонери в їхніх танках))) Цікаво було спостерігати за д. Сашою, так як свого часу йому вбивали в голову (як і всім), що американці - головний зажерливий, злий ворог нашого народу. Побачивши це все, починаєш задумуватись багато про що.

В обід ми їздили трохи по магазинах, намагаючись знайти зимову куртку для д. Саши. Завдання це виявилось з не простих, хоча об'їздили ми не мало. В інтернеті щоправда Том знайшов оин варіант.

Ввечері батьки Тома повезли нас в японський ресторан. Виявляється вони кожну п'ятницю, як правило, їздять кудись вечеряти разом. Цього разу вони запросили і нас. Це скоріш всього один з останніх вечорів, який ми могли провети усі разом за вечерею. Для мене японський ресторан асоціювався лише з одним словом - суші. Сьогдні, коли я почую словосполучення "японський ресторан" я думатиму про зовсім інше. Ми з д. Сашою як завжди довірили свій вибір Тому, який ще раз довів свою компетентність в цьому питанні. Ми сиділи за столом, а нашу їжу готували на наших очах, що мушу визнати було вражаючим. Стіл побудований таким чином, що десь 12 людей можуть сидіти за одним столом, спостерігаючи як в центрі столу їхню страву готує веселий кухар японської зовнішності. Щоб зрозуміти більше - див. відео.



Profile

default
lyoshuk
Олексій Лупенко

Latest Month

March 2015
S M T W T F S
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Tags

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com
Designed by chasethestars